Зроніть сльозу, бо ми не мали сліз…

26 листопада 2022 року – 90-ті роковини Голодомору – акту геноциду, який влаштував радянський режим проти українського народу у 1932-1933 роках. Це один з найстрашніших злочинів, який не лише забрав життя мільйонів невинних людей, але й лишив глибокий травматичний слід для всього народу.

Ця свічечка, як маківка горить…
Вони вмирали і хотіли жить.
Голодні і холодні, без води
Пішли відразу в райськії сади.
Пішли у рай, бо пекло вже пізнали,
Коли останню скибочку ховали.
Коли макуху гризли і лушпиння.
Коли лежали, схожі на каміння.
І цілі села йшли у засвіт Божий
У день холодний ні на що не схожий –
Ні на весну, ні на осінню мряку
І чули звук, як ріже хтось собаку.
Як баба стихла, ойкнула й не стало.
Як серце битись в діда перестало.
Дитина схлипнула, просила їсти,
А всюди лиш одні енкаведисти.
Лише загони смерті і зачистки.
Не стало Хіврі, Маври, їх невістки.
Шваґра і кума, дядини й зовиці.
Не били в дзвони навіть церковиці.
Мовчали дзвони, нікому в них бити.
Ставало тяжко по землі ходити.
Ставало пусто. У хати порожні
Вселялись люди, люди подорожні.
Чужинці, одним словом, не свої.
Весною ожили сади, гаї.
Акація розквітла, молочай.
І це був для вцілілих просто рай.
Наїлись, напилися гіркоти.
І лобода роззявила роти.
І мальва проросла крізь спориші.
І сонце пригорнулось до душі.
Лишилась свічка, житній колосок
І на могилах глина і пісок.
І наша пам’ять… Запали свічу.
Я з нею в тридцять третій полечу…

24-25 листопада у нашому закладі були проведені виховні заходи з нагоди вшанування жертв Голодомору 1932-1933 років, об’єднані єдиною темою: «Скорботна свічка пам’яті святої… З попелу забуття…».

26 листопада о 16-00 здобувачі освіти нашого центру долучилися до Всеукраїнської акції «Запали свічку пам’яті», щоб вшанувати 8 млн. невинних душ – жертв Голодомору.